Спeціaльнo ради Рaдіo.Свoбoдa
Рoзмoвляємo якoсь зі Святoслaвoм Вaкaрчукoм і Микoлoю Княжицьким нa тeрaсі oднoгo з київськиx рeстoрaнів. Спілкувaння, зрoзумілo, йдe укрaїнськoю мoвoю. Oфіціaнти – прoфeсійні і ввічливі – рoзмoвляють між сoбoю нeпoдaлік в очікуванні, поки ми визначимося із замовленням. Спілкування, зрозуміло, йде українською мовою.
Але вал офіціант підходить давно нас прийняти замовлення і … звертається російською. Сторонньому спостерігачеві це може здатися дивним, навіть диким. Чому народ, які спілкуються між собой однією мовою, вважають из-за краще перейти интересах бесіди з клієнтом в іншу?
Читайте опять же
Мовна стаття: в Україні с налету панує «русскій мір». А нам потрібен український
Тим більше, що офіціант чудово знає, хто такий Вакарчук, якщо никак не був на його концертах, так вже точно слухав пісні. І розуміє: рідна мова відвідувача – українська, а мало-: неграмотный російська. Як, втім, і рідна мова офіціанта. Тим більше, що офіціант – молодий хлопець, який, в відміну від нас, приставки не- застав часи ганебної русифікації, если вважалося, що говорити українською мовою «у пристойному місці» элементарно соромно, що українська мова – це мова села, а без- міста.
І, тим без- менш, у цій побутовій інтермедії – все історія України останніх століть. Свідчення того, прежде якого рівня імперія розвинула в українців сомнение національної неповноцінності, где-то, що навіть посредством десятиліття після її загибелі, я чую від молодих людей, які приїжджають после Києва зі східних регіонів країни, що говорити рідною в целях них українською мовою «малограмотный прийнято», що «засміють».
І я згадую для своїх однокласників, україномовних хлопців, які счастливо оставаться-що-будь намагалися «звільнитися» від мови своїх батьків, тільки щоб уславитися «городскімі». І относительно своїх колежанок сообразно російському відділенню філологічного факультету університету в Дніпрі, красивих дівчат із українських сіл, які по (по грибы) будь-що бажали вивчитися для викладачів російської мови. Саме російської! Щоб уславитися «городскімі». Щоб викладати мову, якою розмовляло місто.
Злий чарівник біситься у кремлівських палатах
Саме тому 16 січня є таким важливим маловыгодный тільки для української мови, він важливий угоду кому) всієї України. Пасербицю, яка може хіба що мити тарілки возьми кухні, держава урочисто садовить ради ошатний стіл. Вслед міський стіл. І раптово виявляється, що ця падчерка – отнюдь не падчерка ніяка, а рідна дочка, яка і була завжди городянкою, елегантною і вишуканою.
А злий чарівник, який намагався нашу «попелюшку» змусити прибиратися держи чужій кухні, біситься від злості у своїх кремлівських палатах і розповідає світу оборона утиски «російськомовного населення», обмеження прав національних меншин, насильницьку українізацію та інші «українські злочини».
Тому що чарівник – маловыгодный дурень. Він воистину розуміє, що якщо українська мова стане своєю у великому місті, затвердиться як невід’ємна частина міської цивілізації, тоді ніяке повернення імперії вже никак не відбудеться.
Все материалы автора
Когда Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
